26 лютого світ святкує день народження Віктора Гюго — французького романтика, одного із найвидатніших літераторів епохи романтизму.
Творча діяльність Гюго дуже багатогранна — з однаковим успіхом він творив у поезії, прозі і драматургії, активно займався політикою та виступав із промовами. Гюго також багато малював — за своє життя він створив понад 4000 малюнків, які, однак, тримав подалі від людського ока, побоюючись, що вони затьмарять його літературні здобутки. Проте передусім Гюго був поетом. Написані в підлітковому віці оди та поеми відзначалися на конкурсах Тулузької академії, а перша його поетична збірка «Оди й різні вірші» (1822) була схвально сприйнята королем Людовиком XVIII, який нагородив молодого поета щорічною рентою в 1200 франків.
Гюго зростав у часи політичного сум’яття та гострого протистояння монархічних та республіканських сил Франції. Вихований під впливом католицьких поглядів матері, у молоді роки поет був переконаним монархістом, і ранні свої вірші присвячував трону та вірі. Однак пізніше, під впливом подій, які передували Французькій революції, Гюго рішуче відмовився від ідей католицького монархізму, перетворившись на запеклого республіканця та прихильника вільнодумства. Політичні та соціальні течії й нагальні проблеми французького суспільства того часу знайшли відображення в багатьох його творах.
Гюго одружився у двадцятирічному віці з подругою дитинства Адель Фуше. За рік після одруження в них народжується перша дитина — хлопчик Леопольд, який незабаром помирає. Невдовзі в подружжя народжується донька Леопольдина, потім, через дворічні проміжки, два сини — Чарльз та Франсуа-Віктор, і наймолодша донька Адель (єдина з дітей Гюго, яка прожила довше за батька). Гюго важко пережив загибель старшої, найулюбленішої доньки Леопольдини, яка потонула в Сені в дев’ятнадцятирічному віці. Він дізнався про трагедію з газет, коли подорожував півднем Франції, і на багато місяців впав у депресію. Гюго присвятив старшій доньці чимало поем, найвідомішою з яких є «Завтра на світанку».
Найвизначнішими прозовими творами Гюго є, безперечно, «Собор Паризької Богоматері» та епічний роман «Знедолені». Перший вийшов у 1831 році і швидко розійшовся перекладами по всій Європі. Ідея роману «Знедолені» зародилася у 1830-х, однак Гюго приступив до написання книги далеко пізніше, 1845-го року. 17 років знадобилося письменнику, щоби закінчити та видати цей твір. Гюго розумів, що створив шедевр, написавши до свого видавця: «Я переконаний, що ця книга стане однією з вершин, або навіть вінцем моєї творчості». Після виходу книги у світ Гюго надіслав видавцю телеграму, цікавлячись реакцією читачів. Вона складалася з одного символа: «?». Видавець доповів про успіх книги одним знаком: «!».
Українською мовою перекладені майже всі романи, драми та вірші Гюго. Зокрема Іван Франко зробив великий внесок для популяризації творчості Гюго в Україні, переклавши десятки віршів, уривок із роману «Знедолені» та фрагмент драми «Торквамада», також присвятивши французькому літератору статтю «Сотні роковини народження В. Гюго». Твори Гюго також перекладали Леся Українка, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Павло Грабовський, Максим Рильський, Микола Бажан та інші.
«Знедолених», як і деякі інші з найкращих своїх творів Гюго написав у засланні. Він був змушений залишити Францію після приходу 1851-го року до влади Наполеона III. Довгий час письменник разом із родиною жив на британському острові Гернсі, поблизу Нормандського узбережжя, у будинку, який згодом став відомим під назвою Отвіль-Гауз. Як проходило життя Гюго у вигнанні, що відбувалося в Отвіль-Гаузі та навколо нього — про це йдеться в біографічному оповіданні про творчі звички Віктора Гюго зі збірки-перекладу «Щоденні ритуали: так працюють митці».