Сьогодні виповнюється 273 роки з дня народження Йоганна Вольфганга фон Ґете — одного з найвидатніших представників німецької літератури. Багато хто знає Ґете за грандіозною драматичною поемою «Фауст», однак його досвід не обмежувався лише поезією та прозою, а охоплював і чималу кількість інших галузей творчості. Він є автором трактатів із ботаніки, анатомії та кольорознавства (збереглося понад 3000 його малюнків), також брав участь в адміністративних реформах, наглядав за срібними копальнями, виступав у ролі герцогського радника й навіть узяв участь у плануванні ботанічного парку Веймара.
Сам Ґете вважав своєю найважливішою роботою книгу «Теорія кольорів» — наукову працю про психологію та сприйняття кольорів. Він був першим, хто докладно систематизував свої спостереження за природою кольору та його впливом на людину з точки зору мистецтва. У книзі зокрема описується кольорове коло, у якому «діаметрально протилежні кольори, є такими, що збагачують загальне сприйняття в очах спостерігача». Ціла плеяда художників XIX–XX століть — від прерафаелітів до Кандинського надихнулися знахідками з книги Ґете. Вважається, що його робота також слугувала натхненням для кольорового оформлення прапорів деяких латиноамериканських країн.
Твір, завдяки якому почалося визнання Ґете на батьківщині та у світі, став роман «Страждання юного Вертера». Він був написаний за шість тижнів, на час його створення письменнику виповнилося лише 25 років. Пізніше Ґете жалкував, що саме цей твір став основою його популярності й зізнався, що писав роман із метою звільнитися від думки про самогубство, яка його переслідувала. Твір став настільки відомим у Європі, що спричинив низку самогубств серед молодиків, які наслідували поведінку (й навіть манеру одягатися) головного героя. Передумови та смерть описані в ньому так правдиво, що текст останніх розділів «Страждань…» вивчають як клінічну картину суїциду. Небезпечний вплив твору на психіку молодих людей того часу навіть призвів до заборони на його поширення в деяких країнах, зокрема в Італії та Данії.
Завдяки урокам батька і приватних репетиторів, Ґете навчився латини, грецької, французької, італійської, англійської та івриту. Незважаючи на те, що він був німцем, свої перші вірші Ґете писав англійською мовою. В одному з них йдеться, власне, про мрію стати поетом. Над своїм найвагомішим художнім досягненням — філософською драмою «Фауст», Ґете працював ціле життя. Спочатку у 1787-му році з’явився «фрагмент», через 37 років — проміжний епізод, а остання частина твору вийшла лише після смерті автора, через 60 років після початку написання.
В Україні Ґете був відомий уже на початку XIX століття. Перший переспів українською мовою належить Петру Гулаку-Артемовському — балада «Рибалка». Балада «Лісовий король» у перекладі українського мовознавця, греко-католицького священника Йосипа Левицького була надрукована окремим виданням у Львові в 1838 році. Іван Франко зробив великий внесок у популяризацію творів Ґете, переклавши українською першу частину та уривки із другої частини «Фауста», а також багато з його віршів. Перший повний переклад «Фауста» українською мовою здійснив Микола Лукаш. Ґете підтримував дружні зв’язки з уродженцем Закарпаття, науковцем та педагогом Іваном Орлаєм.
З українського перекладу книги «Щоденні ритуали: так працюють митці» ви дізнаєтеся, як давалася Ґете робота над другою частиною «Фауста» і яку роль грало натхнення в його творчій праці.
