21 лютого народилися два видатних представники англомовної літератури — англо-американський поет Вістен Г’ю Оден (1907) та американський письменник Девід Фостер Воллес (1962).
У п’ятнадцять років Оден почав складати вірші й тоді ж зрозумів, що його покликання — це поезія, хоча всі очікували, що хлопець стане гірничим інженером. Пізніше в автобіографії він написав: «Слова мене збуджують так сильно, що, приміром, порнографічна історія викликає в мені більше збудження, аніж жива людина.» Перші поеми Одена були надруковані в шкільній газеті, а перша книга віршів, схвалена Т. С. Еліотом, вийшла у видавництві «Фабер і Фабер» 1930-го року.
Закінчивши навчання в Оксфорді, Оден багато подорожував Європою. Результатом трьохмісячної подорожі Ісландією стала видана 1937-го року книга «Листи з Ісландії». Під час громадянської війни в Іспанії він хотів стати водієм «швидкої», однак його призначили до відділу пропаганди Республіки. Сім тижнів, проведені на іспанському фронті, глибоко вплинули на поета — цим подіям він присвятив поему «Іспанія», яка вважається його найкращим твором на політичну тему та одним із найкращих поетичних відгуків про іспанську війну. Оден також провів шість місяців на фронтах японо-китайської війни, де працював над книгою «Подорож на війну», поєднуючи репортажне ремесло та мистецтво. У 1939 році він переїхав до США, де й залишився жити.
Девід Фостер Воллес у юні роки подавав надії, як тенісист, але завжди хотів стати письменником. Про це він писав своєму товаришу Джонатану Франзену: «Коли 1983-го року я відкрив для себе письменництво, я виявив дещо, що давало мені комбінацію морального, естетичного, екзистенціального та майже генітального задоволення, які я не сподівався отримати від будь-чого іншого.”
Воллес вів хаотичне життя, роками страждаючи від депресії, нерідко переживав творчі кризи, зловживав алкоголем та наркотиками. Непрості стосунки складалися в письменника також і з жінками, з якими він поводився зневажливо та агресивно. На початку 90-х Воллес, який потерпав від нав’язливих станів, закохався в письменницю Мері Карр. Пізніше вона згадувала про нього, як одержимого, з мінливими настроями, чоловіка, який «міг жбурнути в неї журнальним столиком, викинути на ходу з машини, вдарити й таке інше.» На думку біографа, нерозділене кохання та напружені стосунки з жінкою надихнули Воллеса на написання свого найвідомішого твору «Нескінченний жарт», який був включений журналом «Тайм» у сотню найкращих англомовних романів XX століття. 2008-го року Воллес наклав на себе руки, залишивши двосторінкову передсмертну записку та недописаний роман «Блідий король». Цей твір пізніше був оброблений та виданий — він потрапив до кінцевого списку претендентів на Пулітцерівську премію 2012-го року.
Вістен Г’ю Оден та Девід Фостер Воллес — два генія з кардинально різними підходами до творчого процесу. Оден був одержимий пунктуальністю та жив за точно розпланованим графіком упродовж усього життя. Зі свого боку Воллес же про дисципліну згадував лише тоді, коли робота не йшла до рук і хотілося все кинути. Тому письменник уникав будь-яких розкладів, бо вони означали для нього прихід важких часів творчої кризи.
Про те, як Оден та Воллес знаходили час на втілення творчих задумів — кожен своїм власним шляхом — у книзі «Щоденні ритуали: так працюють митці».
