«В цифри я закохався ще дитиною. Вони були моїми друзями. Я знав, що вони завжди будуть зі мною й нікуди не зникнуть», — зізнався одного разу Пол Ердеш.
Легендарний угорський математик народився 26 березня 1913 року в Будапешті, у єврейській сім’ї вчителів. Цей день для сімейної пари Лайоша та Анни Ердеш мав би бути радісним, але життя внесло свої корективи — за кілька днів до народження Пола вдома одна за одною померли від скарлатини дві його сестри. Маленький Ердеш залишився єдиною дитиною, на яку батьки спрямували всю свою любов та сподівання.
У три роки він із легкістю перемножав подумки тризначні числа. У чотири — відкрив для себе від’ємні числа. Він розважав батьківських знайомих тим, що подумки вираховував кількість прожитих секунд із дат їхніх народжень. Однак у товаристві людей він бував нечасто — батько Ердеша після Першої світової до 1920-го року залишався в російському полоні, а мати мусила працювати понаднормово, щоби прогодувати себе та сина. Травмована втратою обидвох доньок, вона панічно оберігала сина від зайвих контактів, щоби той не заразився смертельною хворобою, тому до старших класів Ердеш навчався вдома. Страх перед мікробами залишився в нього на все життя – він завжди дуже часто й ретельно мив руки. Про ніжні стосунки Ердеша з матір’ю ходять легенди — подейкують, що до початку навчання в університеті Ердеш спав із матір’ю в одному ліжку, і вже практично дорослому сину вона допомагала вдягатися, зав’язувати шнурівки та вмиватися. За спогадами самого Ердеша, уперше він самостійно намастив хліб маслом у віці 21-го року.
В 17 років Ердеш став студентом Будапештського університету, в 18 видав свою першу наукову статтю, а у 21 здобув ступінь доктора математичних наук. Попереду були райдужні наукові перспективи, але йшов 1934-й рік, і з єврейським походженням та вільнодумством молодого математика залишатися в Європі ставало небезпечним. Ердеш виїхав до Манчестерського університету в Британії, де познайомився з багатьма відомими математиками того часу, зокрема — зі Станіславом Улямом, який емігрував зі Львова. 1938-го року Ердеш переїхав працювати до Сполучених Штатів. Його батько, рідні дядьки та тітки, які залишилися в Європі, загинули в концтаборах, а вижити вдалося тільки матері. З нею Ердеш зміг побачитися лише через 10 років, коли вперше після переїзду до США 1948-го року відвідав Угорщину.
Ердеш володів природним вмінням із неймовірною легкістю знаходити елегантні рішення нових та старих задач, що в подальшому стало його «візитівкою» в наукових колах. Він ніколи не сидів на місці й обожнював колективну працю, часто подорожуючи та співпрацюючи з іншими науковцями. Загалом він написав понад 1500 праць у співавторстві з понад 500 іншими математиками. Така неймовірна плодовитість спричинила появу популярного поміж науковців жартівливого «числа Ердеша»: усім, хто напряму працював з Ердешем присвоювалося число 1 (загалом — 509 осіб). Ті, хто працював із кимось, хто має число 1, але не працював із самим Ердешем, отримують число Ердеша 2, і так далі. Тільки в Ердеша це число дорівнювало нулю.
Здебільшого Ердеш провів життя в подорожах. Він мандрував від помешкання одного колеги-науковця до іншого, з’являючись на порозі з потертою валізою та голосно вигукуючи при цьому: «Мій мозок відкритий!». Упродовж декількох днів вони разом працювали в неймовірно напруженому режимі, а потім Ердеш збирався і їхав далі. Те, що господарі попіклуються про нього — приймуть, нагодують, виперуть його речі та спланують його наступну подорож було для Ердеша само собою зрозумілим.
Як зазначає біограф Пол Гофман у своїй книжці «Чоловік, який кохався лише на числах», Ердеш був справжнім ексцентриком, який жив на валізах, носив подерті костюми та роздавав майже всі зароблені гроші, залишаючи собі мізер на найнеобхідніше. Усі премії та гонорари за свої виступи він віддавав іншим математикам, нагороджуючи їх за докази своїх гіпотез. Однак чеки з підписом математика частіше знаходили місце в рамках, повішаних на пам’ять, аніж переводилися в готівку.
Ердеш славився оригінальними поглядами на життя та схильністю до чорного гумору. Всевишнього, наприклад, він називав «Верховним Фашистом», звинувачуючи його в зникненні шкарпеток та угорських паспортів, а також у приховуванні найелегантніших математичних рішень. Свою старість він сприймав із гумором — роблячи перерву на сон, він говорив: «Продовжимо завтра, якщо я житиму». Ердеш також любив додавати акроніми до свого підпису. До 60-ти років це був P.G.O.M. — «Бідна Видатна Стара Людина» («Poor Great Old Man»), із 60-літнього віку додався L.D. — «Живий Мертвець» («Living Dead»), із 65-літнього — «Археологічна Знахідка» (A.D. — «Archaeological Discovery»), а в 75 років — C.D., що означало «Вважається Мертвим» («Counts Dead»).
Фанатичний працелюб, поціновувач міцної кави у великих кількостях, дивак із диваків, який любив бути поміж людей, але не любив їхніх доторків, «математичний ченець», який «перетворював кавові зерна на теореми», спав по три-п’ять годин на добу, Пол Ердеш прожив довге та плідне життя й помер лише кілька годин після розв’язання чергової математичної задачі на конференції у Варшаві. На його могилі вибита запропонована ним самим епітафія: «Нарешті я перестав дурнішати».
1993-го року вийшов біографічний фільм «N — число: портрет Пола Ердеша» за участю самого математика. Про інші цікаві факти з його життя — у збірці оповідань «Щоденні ритуали: так працюють митці».
