Вона була дев’ятирічною дівчинкою, коли бабуся Бланш подарувала їй книжку Льюіса Керролла «Аліса в країні чудес», а згодом — «Алісу в Задзеркаллі». Саме їх, вже дорослою, вона назве першими важливими книжками свого життя, з них почалася її любов до літератури.
На фермі, де жили батьки, мала купу обов’язків, наглядала за молодшим братом, допомагала мамі, а у вільні хвилини просто поглинала книги. Ще школяркою почала писати, і страшенно зраділа друкарській машинці, подарованій батьками, які гаряче підтримували її захоплення, а згодом — і вибір кар’єри.
Якщо й існує рейтинг американських авторів-претендентів на звання майстра оповіді, вона точно займає перші сходинки. ЇЇ ім’я стало синонімом плідності у літературі — 149 книг, і рахунок іще не завершено. А різноманіття літературних жанрів приголомшує: романтика і жахи, детективи і міфічна алегорія, історичні біографії і фантастика. Важко уявити іншого автора, якому б вдавалася така багатогранність. Може тому вона й придумує Розанд Сміт і Лорен Келлі — псевдоніми, під якими виходять п’єси, нариси, поезія та літературознавчі дослідження .
«Я вірю в особливість долі, у людей, які створені один для одного і мають лише віднайтись», — скаже вона в інтерв’ю Guardian. І проілюструє розповідь щасливою зустріччю з Реймоном Смітом, у шлюбі з яким прожила 47 років. Коли він помер, не могла нічого писати, доки не розповіла про своє горе у мемуарах «Історія вдови». «Важко створювати персонажів і сюжети, коли значимість реального життя переважає», — поділиться вона потім, і повернеться до романів та оповідань.
Серед проблем, які висвітлює у творах — бідність, сексуальне насильство, класові суперечності, жадоба влади, питання жіночої самоідентичності. На закид про насильство і жорстокість, що постійно актуалізуються в романах і оповіданнях, вона публікує есе, в якому пояснює причини висвітлення жорстокості: «Тому, що це гірко, тому що болить душа». А згодом пише однойменний роман — Because It Is Bitter, and Because It Is My Heart (1990), в якому розкриває теми расових протиріч.
Попри вражаюче яскраве зображення насильства та зла в сучасному суспільстві, майстерно і так реалістично виписані картини жахів і катастроф, вона цінує хвилини тиші і спокою. Так, на запитання письменниці Емі М. Хоумс: «Який день Ви вважаєте хорошим?», вона відповість: «Гарний день — спокійний. Коли я можу більшу частину часу дивитися у вікно на свій сад, милуватися рожевими та білими флоксами і впорядкувати думки».
Видатна американська письменниця Джойс Керол Оутс народилася в Локпорті, Нью-Йорк, 16 червня1938 року. Вона вчилася в університеті Сіракуз (штат Нью-Йорк). Здобувши ступінь магістра англійської мови в університеті Вісконсина, Оутс працювала у канадському університеті Віндзора, а потім — з 1978 року, у Принстонському університеті (Нью-Джерсі), де й досі навчає студентів мистецтва короткої розповіді.
Її літературна спадщина складається з сотень книг, статей, п’єс і поезій. Творчість відзначена багатьма нагородами: Національною книжковою премією США за роман «Їхні життя», Національною гуманітарною медаллю США, Всесвітньою премією фентезі за найкращий твір короткої форми. Серед останніх — премія «Найкраща темна фантастика та жах 2020 року» — за твір «Дитина, що вижила» і премія 2020 року Cino Del Duca — як визнання автора, праця якого в науковій чи літературній формі є проявом сучасного гуманізму.
Коли у тому ж інтерв’ю Guardian запитали, чи існує книга, яку б вона хотіла написати, Оутс відповіла: «Список величезний. Але ніхто не може написати «Улісс», «Злочин та покарання», «Мобі-Дік» і будь що інше, крім їхніх авторів».
Оутс захоплюється бігом, говорить: «Письменник-бігун проноситься просторами і містами своїх творів, як привид в реальному оточенні». В цей час вона зазвичай подумки відшліфовує ідеї майбутніх творів. Про цю та інші звички письменниці читайте у збірці «Щоденні ритуали: так працюють митці».
