В один день, з різницею 26 років, народилися два корифеї світового кінематографа.
20 січня 1920 року тому в провінційному містечку на Адріатичному узбережжі з’явився на світ автор таких кіношедеврів, як «Солодке життя» (“La Dolce Vita”), «Вісім з половиною» (“8½”), володар п’яти «Оскарів» та «Золотої пальмової гілки» Каннського кінофестивалю, італійський режисер та кіносценарист, Федеріко Фелліні.
У дитинстві Фелліні подобалося привертати загальну увагу, він любив влаштовувати вистави: виготовляв маски, розмальовував ляльок, шив костюми. У 1939 році, щоб задовільнити батьків, Фелліні поступає на юридичний факультет в Римі, однак не відвідує жодної лекції. Деякий час перебивався підробітками, як репортер, згодом отримав власну колонку у впливовому гумористичному журналі. Завдяки цій роботі Фелліні познайомився з багатьма письменниками, артистами та сценаристами. Цей період був вирішальним у його житті, щоб врешті відкрити двері у світ кінематографа.
20 січня 1946 року в містечку штату Монтана народився американський кінорежисер, музикант, художник і актор, Девід Лінч. Яскравий представник американського незалежного кінематографа, чиї фільми ніколи не збирають великих кас, але чия творчість породила своєрідний культ. Серед найяскравіших його робіт, відомих українському глядачу, можна назвати серіал «Твін Пікс», фільми «Загублене шосе» (“Lost Highway”), «Малголленд-Драйв» (“Mulholland Drive”), «Синій оксамит» (“Blue Velvet”).
Окрім створення фільмів Лінч також пише музику, малює, фотографує та пише книжки. До його музичих робіт належать три повноцінні альбоми ‘BlueBOB’, ‘Crazy Clown Time’ та ‘The Big Dream’. Лінч також опублікував три книги, одну з яких він присвятив трансцендентальній медитації – його улюбленому методу добування ідей. У книзі «Зловити велику рибу – медитація, усвідомлення та творчість» Лінч описує власний медитативний досвід в контексті творчості: «Ідеї, вони як риби. Якщо хочете ловити дрібноту – залишайтеся на мілині. Але якщо вам потрібна велика риба – доведеться йти на глибину.»
Які ще методи творчих пошуків використовували ці два митці, у чому, на думку Федеріко Фелліні, полягає різниця між літературою та кіномистецтвом та чому він обрав останнє, скільки Девіду Лінчу потрібно було випити кави, щоб ідеї полилися через вінця – в розповіді про звички та побут творчих людей «Щоденні ритуали: так працюють митці».